| Chapter 7 |
1 | ¶ Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...
|
2 | Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
|
3 | так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...
|
4 | Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...
|
5 | Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...
|
6 | А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...
|
7 | ¶ Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...
|
8 | Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...
|
9 | Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,
|
10 | не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...
|
11 | Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
|
12 | Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?
|
13 | Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,
|
14 | то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...
|
15 | І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.
|
16 | Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...
|
17 | ¶ Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
|
18 | Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...
|
19 | Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
|
20 | Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?
|
21 | І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...
|